Інформацію про розвиток громадського сектору Естонії нам повідомив Євген Криштофович, керівник молодіжної організації “Відкрита республіка” вранці 24 лютого, в день Незалежності Естонії.
Цей день активісти молодіжної громадської організації “Відкрита республіка” починають о 7 ранку, на церемонії підняття естонського прапора в центрі Таллінна.
А потім вони разом збираються в офісі і переглядають якийсь цікавий фільм з історії Естонії. Паралельно п”ють чай-каву, їдять смачні естонські цукерки і спілкуються.
На цьогорічному ранковому сніданку , крім нас, групи журналістів і громадських діячів з Вінниччини, були присутні і студенти з Білорусії, які навчаються в Естонії за кошти естонської держави.
Пан Євген прочитав нам справжню лекцію про розвиток естонського громадського руху.
Почнемо з того, що навіть естонський прапор - це прапор естонського студентського товариства. І це товариство - тільки чоловіча корпорація (що антигендерно, як на мою думку). В їхньому будинку є навіть спеціальна кімната, куди за більш як столітню історії товариства жодного разу не заходила жінка (не вірю !). Це досить елітарний заклад, і входять до нього в основному студенти Тартуського університету.
До речі, перша жіноча студентська корпорація з”явилась в Російській імперії саме в Естонії в 1906 році. Цей край був також першим місцем в Російській імперії, де жінки могли навчатись в університетах ( і щоб ні одна не умудрилась зайти в в ту кімнату? я не вірю!).
Основні учасники естонських визвольних змагань 23-24 лютого 1918 року теж вийшли з громадських об”єднань.
Якраз про участь молоді в тих подіях ми подивились разом з естонськими колегами художній фільм “Імена на граніті”. Короткий зміст - гімназисти йдуть здобувати незалежність для своєї Вітчизни. Майже як Крути, тільки з переможним кінцем.
Але після здобуття незалежності в 20-ті роки відбувався бурхливий розвиток громадських об”єднань. Цікаво, що в той час не було різниці між громадською організацією і політичною партією.
Був трохи бардак, і естонська влада , не довго думаючи, заборонила всіх дружно в 30-ті роки.
А в 40-ві прийшли радянські війська і будь-яке громадянське суспільство зникло як клас.
Тепер Естонія знову вільна і незалежна.
Основа естонської ідентичності - естонська мова. В країні панує справжній культ мови. Ти естонець, якщо розмовляєш естонською мовою. Всі англіцизми ( про русизми навіть не згадують) з мови вичищаються. Все перекладають. Слово “комп”ютер” у них теж звучить по-естонському.
Ще в Україні нам розповідали, що в Естонії найбільша кількість громадських організацій на душу населення. Але там до цієї кількості зараховують ОСББ (жеків вже практично не існує).
Особливість естонського громадського руху - реєстр точної кількості членів. Відповідно до цієї кількості влада фінансує діяльність громадських організацій, і діяльність “Відкритої республіки” теж. У них славний офіс, гарно вмебльований і просторий, в центрі міста. І це за рахунок державного фінансування організації з 1646 членів.70% членів організації -школярі з шкільного самоврядування.
Евген Криштофович пояснив, що влада просто-таки нав”язує своє співробітництво громадським організаціям (Уявляєте? Ходять за НУО і кажуть, от вам гроші, тільки робіть щось..)
І громадські організації мусять працювати, бо як відмовиш рідній владі?
Про вплив громадських організацій на політику в Естонії красномовно свідчить той факт, що єдиними особами , яким надали політичний притулок в Естонії, були білоруські політичні і громадські діячі. І це було зроблено завдяки лобіюванню громадських організацій Естонії.
Ми мали змогу поспілкуватись з білоруськими студентами, які зараз навчаються в Естонії. Більшість з них брали участь в політичних подіях 2006 року, коли вибирали Президента Білорусії. Після того естонський уряд (знову ж таки, завдяки впливу НУО) надав їм стипендії для навчання в естонських вишах.
Ми довго розмовляли про Білорусію/Україну, громадський рух, політичні партії і їх лідерів.
Мене цікавило, чому білоруський Майдан не вдався?
- Лідери не змогли запропонувати молоді нормальну альтернативу, - пояснює білоруська студентка.
-Опозиція не мала ніяких інформаційних ресурсів, ніяких. В інших містах просто не знали,що відбувається у Мінську. Зараз молодь в Білорусії розчарована в своїх лідерах….
Вона на мить зупиняється:
- Так, як і у вас. Ви теж розчарувались в своїх лідерах?
- Але ми не розчарувались у собі.- відповідаю я, і дуже хочу,щоб мою думку поділяли ті українці, які були на Майдані в 2004 році.
Бо у нас тільки два варіанти:Білорусія або Естонія.
Я не була в Білорусії, але я і в Анголі не була, і чомусь не хочу,щоб моя країна була схожа на ці дві.
Я була в Естонії, і повірте мені, це гарний варіант.
Оксана Яцюк
, richka
